Якщо хтось ще думає, що безробіття в нашій країні з’явилося з переходом до ринкової економіки, то він глибоко помиляється. З достовірних джерел відомо, що боротьба з безробіттям велася задовго до цього.
Безробітних підтримували матеріально, для них організовували громадські роботи, фінансували створення трудових колективів та підприємств, утримували гуртожитки, притулки, будинки підлітків, «огнища» для дітей безробітних, їдальні, перенавчали новим професіям та проводили виховну роботу.
А якщо не вистачало коштів, то організовували місячник допомоги безробітним. Про те, що передбачалося в його рамках на Чернігівщині, читаємо у місцевій пресі за грудень 1925 року: «Согласно указаний центра в план проведения месячника предполагается включить надбавки на квартирную плату, надбавки на билеты в театры, кино, обложение счетов гостиниц, ресторанов и целый ряд других мероприятий.»
З безробіттям боролися «усім миром», до місячника залучалися всі установи та організації, вся суспільна увага була зосереджена на боротьбі з безробіттям. Газети писали: «В месячнике самое активное участие должны принять все организации, и только при этом условии, только общими силами можно оказать помощь безработным и добиться реальных результатов».
При цьому закликали наймати робочу силу виключно через біржі праці. «Говоря об участии всех организаций, особенно хозорганов, различных предприятий и учреждений, необходимо отметить, что одним из основных моментов их участия в месячнике является наем необходимой им рабочей силы через биржи труда. За последнее время прием на работу почти во всех случаях производится помимо биржи в то время, как на бирже имеется большое количество крайне нуждающихся безработных.»