Ця гарна та розумна жінка з перших хвилин спілкування заряджає співрозмовника своєю енергією та оптимізмом. Дивлячись на неї, важко навіть уявити, що вона пережила так багато буремних подій. Отже, знайомтесь – 51-річна Олена Солдатова, переселенка та колишня безробітна. Хто і як допоміг їй розпочати нове життя, читайте далі.
До серпня 2014 року Олена Андріївна проживала на Луганщині, в місті Красний Луч, аж поки в неї вдома не почалася війна. Згадуючи ці часи, жінка каже: терпіла до останнього, бо шкода було залишати рідну домівку та налагоджене життя. Але не витримала. Жити під постійним перехресним інтенсивним вогнем неможливо. Залишила двокімнатну квартиру і переїхала до доньки, яка на той час вчилася в столиці. Разом з родиною покинула Красний Луч і її найкраща подруга, яка оселилася в селі Омелянів Козелецького району. Від неї Олена Солдатова дізналася про занедбаний аварійний будинок в селі, який господарі згодні були продати «в розстрочку». Так вона переїхала до Омелянова. «Дуже вдячна не байдужим односельцям, сусідам, які допомогли відремонтувати будинок», - згадує переселенка ці нелегкі часи. А потім в її житті сталося так, як у народній приказці: «Не було б щастя, та нещастя допомогло». Знайти нове кохання у свої роки жінка вже й не мріяла. І саме в Омелянові вона зустріла свою другу половинку, чоловіка, який підтримав її у важку хвилину.
З перших же днів переїзду Олена почала шукати роботу. Спочатку працювала продавцем-консультантом у Києві. Не покинула цю роботу навіть тоді, коли в 2015 році переїхала до Омелянова. Кожного дня вона їздила до столиці. За освітою Олена Андріївна – інженер. Свого часу працювала і інспектором з кадрів, і економістом, і секретарем. У січні 2018 року змушена була звільнитись, щоб доглядати батька, який на той час тяжко хворів. Але сидячи дома, думки про роботу не полишали її.
У липні 2018 року Олена Солдатова звернулася до служби зайнятості. Познайомившись з цією людиною, фахівці Козелецької районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості відразу зрозуміли, вона прийшла не за виплатою допомоги по безробіттю, а справді шукає роботу. Олена охоче брала участь у семінарах та тренінгах служби зайнятості для безробітних, розсилала резюме роботодавцям, ходила на співбесіди, самостійно шукала вакансії на різних сайтах з пошуку роботи. Минав час, а очікуваного результату все не було, і жінка зневірилася. «Я намагалася бути сильною, але «руки опустилися», - каже вона. - Всі роботодавці, до яких ходила на співбесіди, наголошували на моєму віці. Чути це було прикро, тому що почувала себе я молодою та активною, дійсно хотіла працювати, розвиватися».
І ось одного лютневого дня під час чергової зустрічі з фахівцем служби зайнятості, їй запропонували роботу бухгалтера в Козелецькій селищній раді. Олену Андріївну не злякали ні інша специфіка роботи, ні віддаленість від дому, адже від Омелянова до Козельця аж 18 кілометрів, ні відсутність транспортного сполучення між населеними пунктами. Сказала: «Знаю, що впораюся, бо дуже хочу працювати».
Кожного дня Олена Солдатова йде пішки до траси два кілометра, а потім їде до Козельця «попутним» транспортом, на роботу. На труднощі не скаржиться. Каже, що звикла, колектив чудовий, робота подобається, тому почувається щасливою жінкою.
«Дуже вдячна всім фахівцям служби зайнятості за допомогу. Вони підтримували мене, запропонували роботу, коли я вже й не сподівалася її знайти», - говорить колишня безробітна.